Найдомашніший міжнародний проект

Їдучи на міжнародний тренінг чи обмін, морально готуєш себе до того, що протягом
 тижня потрібно спілкуватись іноземною мовою,  знайомитись з іншими культурами та  методами роботи. Перед тим як поїхати на начальний курс «Ініціатива молодих іммігрантів для місцевих громад» (YoungImmigrant'sinitiativesforlocalcommunities) у Словаччину, активні учасники МЄРу Діна МАРУНЬКО та Вікторія БІЛАШ також намагались повторити іноземну, познайомитись з історією іммігрантів, підготувати цікаві презентації про Україну та українців.   Цікаво, що  на вищезгаданому міжнародному проекті, дівчата не тільки розказували учасникам з інших країн про Україну та українців, а й самі чимало дізнались про історію та сучасне життя українців за кордоном.

Робоче засіданння учасників проекту

Протягом  десяти днів активісти МЄР разом з учасниками-українцями з Грузії, Сербії, Словаччини, Молдови знайомилась з історію еміграції українців та ділились досвідом роботи з підтримки української культури, мови, історії. Після тривалих обговорень та дискусій, презентацій на історичні теми учасники ще раз впевнились, що діаспора відіграє велику роль в  історії України. Зібравши молодих представників діаспори на міжнародному тренінгу , організатори  та тренери  мотивували учасників вести активну громадську діяльність у своїх місцевих громадах, навчали молодь писати проекти та їх реалізовувати. До речі, ця зустріч  активістів у Словаччині  мала у собі ще одне дуже важливе завдання – знайомство між собою організацій з різних країн. Як потім пояснили організатори, у проектних заявках  на отримання грантів дуже важливу роль грають заявлені країни-учасниці, тому для успішної організації міжнародного проекту потрібно мати надійних іноземних партнерів. Кількаденний  брейнштормінг, численні дискусії та консультації з організаторами дали свої плоди – учасники визначились з темами  проектів, склали їх програму та попередньо домовились з партнерами про співпрацю.  Всього було розроблено близько 5 проектів з міжнародного навчання та обміну. Захоплені ідеями та вмотивовані учасники пообіцяли надіслати свої заявки на отримання гранту та провести проекти у своїх країнах.

У музеї українскої культури (м. Свидник)

Завдяки тому, що проект відбувся у Словаччині, учасники мали чудову нагоду очно познайомитись з життям української меншини у цій країні. На жаль, як і в інших країнах, у Словаччині зберігається тенденція закриття українських шкіл, дитячих садочків, мистецьких об’єднань.  Українцям Словаччини пощастило,  що у них є і інша тенденція – там живуть небайдужі українці, які всупереч мізерному фінансуванню,  популярності космополітизму  та іншим викликам сучасності продовжують займатись українською справою, навчають дітей української мови, історії… Повагу та силу українського духу в Словаччині учасники мали змогу відчули на практиці, відвідавши невеличке 12-тисячне містечко Свидник,  яке вже давно стало символом тамтешніх українців. У місті розташований найбільший в Європі музей української культури, у якому  щороку у червні відбувається Свято культури русинів-українців Словаччини.  В цьому музеї можна знайти все: традиційні будиночки, двори, школу, пожежну станцію, млин, церкву, пилораму, корчму… Всі експонати абсолютно відкритті для відвідувачів і навіть одну з лекцій з Міжнародного навчання учасники провели у школі ХІХ століття.  У самому ж  Свиднику за словами українців-русинів ще 30 років тому всі вивіски були українською, а на Свято української культури з’їжджались колективи з усіх-усюд,  не говорячи вже про глядачів. Сьогодні ж, на жаль, навіть українська мова там потроху перетворюється в екзотику, адже нею розмовляють в малесеньких селах, де кількість жителів рідко перевищує позначку у 15 чоловік.

Міжкультурний вечір

Левко та Оленка Довговичі

Що ж до самої атмосфери проекту, то не дивлячись на те, що він відбувався у Європі, а учасники та тренери  приїхали з різних країн, вона  залишалась надзвичайно патріотичною та домашньою. За «українськість» цілком і повністю були відповідальні учасники, більшість з яких виросла в інтернаціональних сім’ях та далеко за межами України. Але пропри все це всі гарно володіли українською, співали українських пісень, дискутували на актуальні політично-економічні теми.  Цікаво, що у неформальному  конкурсі на знання українських народних пісень , впевнену перемогу отримали учасники з Словаччини. Таку любов до українських пісень самі словаки у паспорті, а по крові українці, пояснили своєю щорічною участю у пластунських таборах. Що ж до «домашності» проекту, то тут величезну роль зіграла родина Довговичів. Пан Левко та пані Оленка Довговичі майже все своє життя присвятили українській справі, вихованню молоді, підтримці української культури.  Подружжя  вміло вчасно і пожартувати, і порадити, і розповісти влучну життєву історію, а в останній вечір пані Оленка навіть порадувала учасників власноруч спеченими пирогами.   

Тренери: Андрій Донець (Україна), 
Мирослав Гочак (Сербія)

Тімбілдінг

___________________________________________________________________________________

Враження від проекту:

Вікторія Білаш

Вікторія БІЛАШ: «Цей проект для мене став далеко не набором знань про написання проектів чи сухою інформацією про життя української діаспори у Європі, а найсильнішим мотиватором, який буде нагадувати, що за сотні кілометрів від Києва є люди, які чекають хороших новин з України, які вболівають за її успішність і всіляко намагаються підтримувати мову, культуру, не дивлячись на виклики сучасного космополітизму.  До такого висновку я дійшла у перший же вечір-знайомства з українцями Словаччини Левком та Оленою Довговичами, які присвятили свої життя українській справі, патріотичному вихованню та розвитку  українців-русинів у Словаччині.  На перший погляд історії про навчання малечі української азбуки всього за 9 днів здавались фантастичними, але рівень володіння українською мовою учасників з Словаччини підтвердив, що  тут українську знають та розвивають.  Українцями-русинами тут видано не одну книгу з історії, і досі друкуються літературні журнали та інші періодичні видання.  Щоб досягти таких результатів тамтешній спільноті українців довелось жертвувати не лише своїм вільним часом, а й спокоєм та безпекою. Слухаючи реальні історії з життя про ув’язнення, переслідування, ти розумієш, що не маєш права просто так опустити руки,  погодитись на цілковите розпорошення по світу і забуття свого історичного минулого. Ентузіазм і титанічність праці сім’ї Довговичів надихнув на створення нових проектів, які б пробуджували і нагадували якого ми роду!»

Діна Марунько

Діна МАРУНЬКО:

“Перші враження дуже приємні, оскільки практично з половиною учасників познайомилася ще підчас дороги у Злату Ідку. Вже перший день тренінгу допоміг згуртувати групу та налагодити комунікацію. Всі ці фактори сприяють і подальшому функціонуванню групи. Міжнародний вечір допоміг краще зрозуміти культуру української діаспори.